Ukrainika

*** Глухої, як баба Килина, вересневої ночі, коли мамка від утоми просто засинала під татком, а він, чортяка, все не вгамовувався, тринадцятирічна дочка їхня Катерина сиділа на колінках у траві за домом. Очі — якраз на рівні ремінця, яким затягував штани Роман, кремезний чоловік за тридцять, із загрубілими від важкого руками. Катерина витерла губи, спитала: — То це і є любов?.. Слизька… Роман знітився: — Це… чоловіче молоко. — А казали… любов. — Іди… — наче батогом ото. — Піду… До побачення, дядечку. — І чого ти мене дядьком звеш, Катерино? — А як мені вас звати? Ви ж дорослий, а я малолєтка. — Іди, — повторив і сам пішов. А вона ще довго не йшла. Рукою по траві — роси повні долоньки. Умитися лишень вистачить, а хотілося напитися. — І що воно тепер у роті? Дні зо два відпльовувати ту любов. *** Скрізь люди однакові. Тільки на різних землях живуть. *** — Усе в тебе — навіки. Кохання, обіцянки… — А хіба можна інакше? *** Від нудьги завжди сумно, доню. ...

Я сьогодні дочитав (нарешті!) роман Підмогильного "Місто". Дивно, що його ще й досі не екранізували, бо цей роман аж надто кінематографічний. Може, ніхто не розгледів діаманту в пилюці?  Нормальний твір. Літературознавці охрестили його першим українським урбаністичним романом, бо, бачите, ніхто до Валер'яна Петровича не зміг написати про місто так, щоб воно стало водночас головною проблемою і єдиною розрадою для Степана Радченка, щоб воно постало на рівні дійових осіб. Так, так! Іноді здається, коли читаєш, що Київ — то і є головний персонаж твору.  Цікавий цей твір ще й тим (особливо для нас, молоді), що письменник дуже завуальовано, дуже сором'язливо, ненав'язливо пише-натякає про перші інтимні стосунки сільського парубка з дівчатами та жінками. Сексуальна революція в дії (це ж при тому, що твір опублікований 1928 року)! Секс у СРСР був! Підмогильний підтвердив. Знайдуть розраду й любителі радянської історії, читаючи роман: старосовєтські назви вул...