Цитати з роману «Село не люди» Люко Дашвар

***

Глухої, як баба Килина, вересневої ночі, коли мамка від утоми просто засинала під татком, а він, чортяка, все не вгамовувався, тринадцятирічна дочка їхня Катерина сиділа на колінках у траві за домом. Очі — якраз на рівні ремінця, яким затягував штани Роман, кремезний чоловік за тридцять, із загрубілими від важкого руками.
Катерина витерла губи, спитала:
— То це і є любов?.. Слизька…
Роман знітився:
— Це… чоловіче молоко.
— А казали… любов.
— Іди… — наче батогом ото.
— Піду… До побачення, дядечку.
— І чого ти мене дядьком звеш, Катерино?
— А як мені вас звати? Ви ж дорослий, а я малолєтка.
— Іди, — повторив і сам пішов.
А вона ще довго не йшла. Рукою по траві — роси повні долоньки. Умитися лишень вистачить, а хотілося напитися.
— І що воно тепер у роті? Дні зо два відпльовувати ту любов.

***

Скрізь люди однакові. Тільки на різних землях живуть.

***

— Усе в тебе — навіки. Кохання, обіцянки…
— А хіба можна інакше?

***

Від нудьги завжди сумно, доню.

***

— Шануй свою землю, і вона…— Щастя родить, — декламувало професорське дитя, а потім наївно пропонувало: — Папа, давай поедем на родную землю.
Професор теж переходив на вживану.— Поедем, сын! Обязательно поедем…
— Когда?
— Вот на ноги встанем и поедем…
— Так ноги только на родине крепко стоят, — нагадував малий.

***

Нащо нам чужі землі, ми й про свою мало знаємо.

***

Пісні у народі народжуються тільки під час славної доби. А українська славна доба — це козацтво. От і пісні народні — через одну про козаків.

***

Людям не завше тре' знати, що на них чекає.

***

Щоразу переконуюсь: історія — це філософія. Філософія нації.

***

— Село — не люди, — відповів Ігор. — Розглядати село як скупчення людей — величезна помилка. Село — це традиції, це скарбниця нації, це продовження природного способу життя на противагу звихнутій урбанізації.

— Згоден. Як ти добре сказав: на противагу звихнутій урбанізації.Ігор глянув на пожухлі польові квіти край дороги. — Село повертає розуміння істинних людських цінностей. Радість простого… Оці зів'ялі квіти…

— А ця колюча стерня… А небо… А ця тиша… — Денис задер голову догори. — У мене відростають крила.

Раптом зупинився, повів носом.

— Звідки тхне? — запитав.

— Ти у коров'яче лайно вступив, — спокійно відповів Ігор.

— Розрив! Це називається технікою розриву. Ти навмисне збиваєш мене з хвилі. Я хочу влитися у цей світ. Я хочу тремтіти від захоплення й відчувати щастя бути тут, а ти… Ігоре, віднайти невідомі старі пісні — не проблема. Проблема — зробити це, відчуваючи себе частиною цих пісень, частиною кургану, людей, які навколо нього живуть.

— Вийди з лайна — і техніка розриву закінчиться, — засміявся Ігор.

***

Мамці — та хоч на край світу, аби дитині краще.

***

Усім, бач, хочеться померти по-людськи.

***

Що знають двоє, то знають усі.

***

— А я тепер дівок трахати не можу!
— А любити? — прошепотіла.
— Я ж кажу — не можу! Член не піднімається…
— А ти серцем спробуй…
— Трахати?
— Кохати…
— А-а-а, знущаєшся…

***

— То хай чоловік думає, ким йому стати. А дівчині думати — з ким бути.

***

У всіх дівчат одна мрія… Кохання… Справжнє кохання. На все життя. А все інше — то не мрії… То примхи.

***

Коли людина довго в смутку, то й посмішка — подвиг.

***

В кожного своя доля. Хоч як не крути, а йдеш однією дорогою. На двіодразу не скочиш.

***

Прозріння двох для цілої держави — ніщо.

***

Ніхто не віддає. Тільки беруть…

***

Цілий арсенал засобів швидкої допомоги при нападах депресії у представників інтелігенції — ящик коньяку.

***

— Бачите? Гарно цвіте! Листя — і зелене, і червоне. Гілки різні — і прямі, і криві, і малі, і грубі. Оце ви і є. Культура ваша. А якою їй бути — тільки коріння знає. Оте саме, що у землі, у багнюці, без повітря, без кольорів. У чорному поті. Знай трудиться, аби гілки з листям на світ витріщалися!

***

— Я можу кинутися з вікна вниз, — знайшов вихід. Зрадів. Нащо вішатися? Це так неестетично! Краще — як сокіл! Із неба об землю.

***

Ви в люди поїдьте — з розбитим серцем повернетесь.

***

Усе тут нам чуже й незрозуміле. Усе! Не тільки відсутність туалету в будинках, не тільки болото на дорогах, хати й ферми покинуті, паркани повалені... Роздуми і вчинки — чужі!

...

ЧИТАТИ ІНШІ ЦИТАТИ