Перейти до основного вмісту

Цитати з роману «Село не люди» Люко Дашвар



***
Глухої, як баба Килина, вересневої ночі, коли мамка від утоми просто засинала під татком, а він, чортяка, все не вгамовувався, тринадцятирічна дочка їхня Катерина сиділа на колінках у траві за домом. Очі якраз на рівні ремінця, яким затягував штани Роман, кремезний чоловік за тридцять, із загрубілими від важкого руками.
Катерина витерла губи, спитала:
То це і є любов?.. Слизька…
Роман знітився:
Це… чоловіче молоко.
А казали… любов.
Іди… наче батогом ото.
Піду… До побачення, дядечку.
І чого ти мене дядьком звеш, Катерино?
А як мені вас звати? Ви ж дорослий, а я малолєтка.
Іди, повторив і сам пішов.
А вона ще довго не йшла. Рукою по траві роси повні долоньки. Умитися лишень вистачить, а хотілося напитися.
І що воно тепер у роті? Дні зо два відпльовувати ту любов.


***
Скрізь люди однакові. Тільки на різних землях живуть.

***
— Усе в тебе — навіки. Кохання, обіцянки…
— А хіба можна інакше?

***
Від нудьги завжди сумно, доню.

***
— Шануй свою землю, і вона…— Щастя родить, — декламувало професорське дитя, а потім наївно пропонувало: — Папа, давай поедем на родную землю.
Професор теж переходив на вживану.— Поедем, сын! Обязательно поедем…
— Когда?
— Вот на ноги встанем и поедем…
— Так ноги только на родине крепко стоят, — нагадував малий.

***
Нащо нам чужі землі, ми й про свою мало знаємо.

***
Пісні у народі народжуються тільки під час славної доби. А українська славна доба — це козацтво. От і пісні народні — через одну про козаків.

***
Людям не завше тре' знати, що на них чекає.

***
Щоразу переконуюсь: історія — це філософія. Філософія нації.

***
— Село — не люди, — відповів Ігор. — Розглядати село як скупчення людей — величезна помилка. Село — це традиції, це скарбниця нації, це продовження природного способу життя на противагу звихнутій урбанізації.
— Згоден. Як ти добре сказав: на противагу звихнутій урбанізації.Ігор глянув на пожухлі польові квіти край дороги. — Село повертає розуміння істинних людських цінностей. Радість простого… Оці зів'ялі квіти…
— А ця колюча стерня… А небо… А ця тиша… — Денис задер голову догори. — У мене відростають крила.
Раптом зупинився, повів носом.
— Звідки тхне? — запитав.
— Ти у коров'яче лайно вступив, — спокійно відповів Ігор.
— Розрив! Це називається технікою розриву. Ти навмисне збиваєш мене з хвилі. Я хочу влитися у цей світ. Я хочу тремтіти від захоплення й відчувати щастя бути тут, а ти… Ігоре, віднайти невідомі старі пісні — не проблема. Проблема — зробити це, відчуваючи себе частиною цих пісень, частиною кургану, людей, які навколо нього живуть.
— Вийди з лайна — і техніка розриву закінчиться, — засміявся Ігор.

***
Мамці — та хоч на край світу, аби дитині краще.

***
Усім, бач, хочеться померти по-людськи.

***
Що знають двоє, то знають усі.

***
— А я тепер дівок трахати не можу!
— А любити? — прошепотіла.
— Я ж кажу — не можу! Член не піднімається…
— А ти серцем спробуй…
— Трахати?
— Кохати…
— А-а-а, знущаєшся…

***
— То хай чоловік думає, ким йому стати. А дівчині думати — з ким бути.

***
У всіх дівчат одна мрія… Кохання… Справжнє кохання. На все життя. А все інше — то не мрії… То примхи.

***
Коли людина довго в смутку, то й посмішка — подвиг.

***
В кожного своя доля. Хоч як не крути, а йдеш однією дорогою. На двіодразу не скочиш.

***
Прозріння двох для цілої держави — ніщо.

***
Ніхто не віддає. Тільки беруть…

***
Цілий арсенал засобів швидкої допомоги при нападах депресії у представників інтелігенції — ящик коньяку.

***
— Бачите? Гарно цвіте! Листя — і зелене, і червоне. Гілки різні — і прямі, і криві, і малі, і грубі. Оце ви і є. Культура ваша. А якою їй бути — тільки коріння знає. Оте саме, що у землі, у багнюці, без повітря, без кольорів. У чорному поті. Знай трудиться, аби гілки з листям на світ витріщалися!

***
Я можу кинутися з вікна вниз, знайшов вихід. Зрадів. Нащо вішатися? Це так неестетично! Краще як сокіл! Із неба об землю.

***
Ви в люди поїдьте з розбитим серцем повернетесь.

***
Усе тут нам чуже й незрозуміле. Усе! Не тільки відсутність туалету в будинках, не тільки болото на дорогах, хати й ферми покинуті, паркани повалені... Роздуми і вчинки чужі!
...

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Цитатна характеристика персонажів повісті "Кайдашева сім'я" Івана Нечуя-Левицького

Уривки із твору Івана Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я", у яких описані образи повісті.

Стислий переказ твору "Климко" Григора Тютюнника - Климко скорочено - Короткий зміст повісті "Климко" Григора Тютюнника

Климко - сирота. Він мешкає у бараці з дядьком Кирилом, машиністом паровоза. Однак з початком війни хлопчик залишається зовсім сам. Барак біля станції, у якому мешкав Климко, згорів від ворожих бомб, тому хлопчик вимушений облаштуватися в шахтній ваговій кімнаті. Разом з ним мешкає його друг Зульфат і вчителька Наталія Миколаївна з немовлям Олею.  Щоб вижити в голодні воєнні часи, Климко вирішує піти по сіль у місто Слов'янськ. Йому допомагає місцевий аптекар дід Бочонок, який дає гроші та сухарі в дорогу. На своєму шляху малолітній Климко пізнає чимало бід: холод, голод, облави поліцаїв і жорстокість людей, вимушених виживати в страшних умовах війни та окупації. Однак трапляються хлопчику і добрі люди: швець на базарі Слов'янська, тітка Марина, які допомагають йому, не жадаючи відплати. Повертаючись додому, несучи в руках молоко для Олі та сіль, Климко мріє, як зустріне Наталію Миколаївну, Зульфата. Однак у висілку в хлопця влучає патрон із автоматної черги,  і з клунку тонен...

Короткий зміст повісті "Дві московки" Івана Нечуя-Левицького

Повість «Дві московки» переносить читача в старе покріпачене село Момоти, задавлене злиднями, безземеллям і солдатчиною.  До старої Варки Хомихи повертається син, якого давно забрали в москалі на військову службу. Наступного дня молодий хлопець йде на свято до церкви, де зустрічає двох подруг — Ганну і Марину. Обидві дівчини закохуються у Василя й проводять із ним вечір на вулиці. Хлопець вражений красою двох дівчат, але його душа вже належить білявій Ганні.  Після другої пречистої Василь засилає старостів до Ганни Тихонівни. Марина заздрить, бо теж кохає Василя.  Водночас про Марину у селі ходив поговір про її неблагочестивість. Тому дівчина вирішує одружитися з першим, хто їй це запропонує, на зло всім людям. Тому відразу погодилась вийти за вже не молодого москаля. Молодиця страждає від тяжкого життя з нелюбом. Тому загадує йому ходити на роботу за 10 верст, щоб якомога рідше його бачити. За два роки по весіллю молоде подружжя народило сина Івася, зажило звичайним селя...