Ukrainika

…Діаманти губляться, авта розбиваються, а земля — залишиться. …і що за люди ті українці — по ямах та кутках туляться, їсти нема чого, а вже друга баба на селі вагітна, чорти б їх побрали. Не бажають вимирати, плодяться безсоромно, наче і не висить над ними фашист, як кара Божа. День всюди однаковий. Чоловік завжди… завжди повинен зверху бути. У щасті й свиня — королева. Ох те кохання… Хоч скільки від нього не бігай, а воно тебе до сільради за комір притягне! А що любов… Ну, рік-два, а потім люди звикають одне до одного, горе та біда їх докупи зліплять — не розчепити, отак і сунуть по життю до останку. Виробничі шльондри залишаються на місці виробництва у спадок новому керівництву. Хіба можна було довірити кохання дню? Людські погляди розірвали б його на шматки лише за один такий день. Любов — не для чужих очей. Любов — то таємниця. Незбагненна примха безрозсудного серця. Квітка папороті. Палкі обійми під сонцем не змусять ту квітку розпустит...

*** Глухої, як баба Килина, вересневої ночі, коли мамка від утоми просто засинала під татком, а він, чортяка, все не вгамовувався, тринадцятирічна дочка їхня Катерина сиділа на колінках у траві за домом. Очі — якраз на рівні ремінця, яким затягував штани Роман, кремезний чоловік за тридцять, із загрубілими від важкого руками. Катерина витерла губи, спитала: — То це і є любов?.. Слизька… Роман знітився: — Це… чоловіче молоко. — А казали… любов. — Іди… — наче батогом ото. — Піду… До побачення, дядечку. — І чого ти мене дядьком звеш, Катерино? — А як мені вас звати? Ви ж дорослий, а я малолєтка. — Іди, — повторив і сам пішов. А вона ще довго не йшла. Рукою по траві — роси повні долоньки. Умитися лишень вистачить, а хотілося напитися. — І що воно тепер у роті? Дні зо два відпльовувати ту любов. *** Скрізь люди однакові. Тільки на різних землях живуть. *** — Усе в тебе — навіки. Кохання, обіцянки… — А хіба можна інакше? *** Від нудьги завжди сумно, доню. ...