Ukrainika

Михайло Максимович про «Чорну раду» писав: «Труду г. Кулиша малороссийская литература обязана первым историческим романом, за что и да будет ему навсегда подобающая честь в истории малороссийской литературы!» У творі зображено Україну після Богдана Хмельницького - добу Руїни, зокрема події 1663 року в місті Ніжин. У творі дві сюжетні лінії: соціально-політична, пов'язана з боротьбою за гетьманську булаву між Якимом Сомком та Іваном Брюховецьким (Чорна рада), і особистісна, що розкривається в любовному чотирикутнику "Петро Шраменко - Леся Череванівна - Яким Сомко - Кирило Тур". *** Погано було за ляхів, та вже ж і наші гуляють не в свою голову! *** Гора з горою не зійдеться, а чоловік з чоловіком зійдеться. ***  Жіноча річ коло печі, а нам, козакам, чарка та шабля. *** Тіло потішається, як чоловік зап'є, а душа погибає. *** Уже коли рвати, то рви, не дьоргавши! *** Мало чого не буває, що п'яний співає! *** Рідко, ...

Оповідання «Ніч перед боєм» побачило світ в серпні 1942 року в газеті  «Червона зірка»  і було опубліковано вісімнадцять разів дванадцятьома мовами. Твір про необхідність ненавидіти ворога під час війни, про мужність та відвагу, про страх смерті... Актуальний і в наш час, як актуальний завжди і сам Довженко.  *** У землянці було накурено. Бійці сиділи у присмерку в найрізноманітніших позах, притулившись один до одного чи обнявши один одного. Всі вони були різні і всі рідні. Усіх їх об'єднувало одне почуття єдиної сім'ї, те незабутнє і неповторне, що перед лицем щоденних небезпек гуртує на війні чисті серця юнаків, що лишається потім людині найдорожчим спогадом на все її життя. *** Пройдуть літа, загояться рани, приорються ворожі кладовища, забудуться пожарища і многі події поплутаються в сивих головах од частих спогадів і перетворяться уже в оповідання, але одне зостанеться незмінно вірним і незабутнім — високе і благородне почуття товариства і братства всіх...

…Діаманти губляться, авта розбиваються, а земля — залишиться. …і що за люди ті українці — по ямах та кутках туляться, їсти нема чого, а вже друга баба на селі вагітна, чорти б їх побрали. Не бажають вимирати, плодяться безсоромно, наче і не висить над ними фашист, як кара Божа. День всюди однаковий. Чоловік завжди… завжди повинен зверху бути. У щасті й свиня — королева. Ох те кохання… Хоч скільки від нього не бігай, а воно тебе до сільради за комір притягне! А що любов… Ну, рік-два, а потім люди звикають одне до одного, горе та біда їх докупи зліплять — не розчепити, отак і сунуть по життю до останку. Виробничі шльондри залишаються на місці виробництва у спадок новому керівництву. Хіба можна було довірити кохання дню? Людські погляди розірвали б його на шматки лише за один такий день. Любов — не для чужих очей. Любов — то таємниця. Незбагненна примха безрозсудного серця. Квітка папороті. Палкі обійми під сонцем не змусять ту квітку розпустит...

"Скрута є мати розрахунку, стриманості, самообмеження, таких потрібних дівчині з шістдесятьма карбованцями місячної платні." "Все щире завжди сучасне." "Чоловіки можуть сумувати, це в них, бачите, вищі пориви, а жінці треба тільки закохатись, і все буде гаразд! Так, по вашому, виходить? Вона виконає свою роль... Чоловіки будуть творити, керувати й даватимуть жінкам щастя закохуватись у себе!" "Можливості кожного величезні... Великі люди, — це ті, що використали свої можливості..." "Хто ж найдужчий? Той, хто живучи, переборов у собі життя." "Життєві радощі можна порівняти з шматком поганенького сала у великій пастці страждання." "Наше народження є біль, а смерть — мука. Жалюгідне те, що міститься між цими бігунами." " Треба тільки напахтитись тонко і різко, бо пахощі підкреслюють тіло, стелють до нього непереможно принадний шлях. Вони створюють безпосередній, сливе духовний, а...

*** Глухої, як баба Килина, вересневої ночі, коли мамка від утоми просто засинала під татком, а він, чортяка, все не вгамовувався, тринадцятирічна дочка їхня Катерина сиділа на колінках у траві за домом. Очі — якраз на рівні ремінця, яким затягував штани Роман, кремезний чоловік за тридцять, із загрубілими від важкого руками. Катерина витерла губи, спитала: — То це і є любов?.. Слизька… Роман знітився: — Це… чоловіче молоко. — А казали… любов. — Іди… — наче батогом ото. — Піду… До побачення, дядечку. — І чого ти мене дядьком звеш, Катерино? — А як мені вас звати? Ви ж дорослий, а я малолєтка. — Іди, — повторив і сам пішов. А вона ще довго не йшла. Рукою по траві — роси повні долоньки. Умитися лишень вистачить, а хотілося напитися. — І що воно тепер у роті? Дні зо два відпльовувати ту любов. *** Скрізь люди однакові. Тільки на різних землях живуть. *** — Усе в тебе — навіки. Кохання, обіцянки… — А хіба можна інакше? *** Від нудьги завжди сумно, доню. ...

Я сьогодні дочитав (нарешті!) роман Підмогильного "Місто". Дивно, що його ще й досі не екранізували, бо цей роман аж надто кінематографічний. Може, ніхто не розгледів діаманту в пилюці?  Нормальний твір. Літературознавці охрестили його першим українським урбаністичним романом, бо, бачите, ніхто до Валер'яна Петровича не зміг написати про місто так, щоб воно стало водночас головною проблемою і єдиною розрадою для Степана Радченка, щоб воно постало на рівні дійових осіб. Так, так! Іноді здається, коли читаєш, що Київ — то і є головний персонаж твору.  Цікавий цей твір ще й тим (особливо для нас, молоді), що письменник дуже завуальовано, дуже сором'язливо, ненав'язливо пише-натякає про перші інтимні стосунки сільського парубка з дівчатами та жінками. Сексуальна революція в дії (це ж при тому, що твір опублікований 1928 року)! Секс у СРСР був! Підмогильний підтвердив. Знайдуть розраду й любителі радянської історії, читаючи роман: старосовєтські назви вул...

Літо промайнуло швидко... Дні змінювалися ночами. Іноді було добре, а іноді — трохи сумно.  Впродовж цього періоду я почав читати п’ять книг. Чи нормально це? Не знаю. Проте завершити вдалося поки одну.  Це — був роман "Убити пересмішника" Гарпер Лі, американської письменниці. Вона — моє цьогорічне літературне відкриття. Може, пізнє, а, може, ні. Авторка отримала Пулітцерівську премію за свою роботу. Гадаю, що недарма. Бо книга цікава. А це перша ознака твору, який будуть читати і пам’ятати. Це драма "білої" та "чорної" людини. Це драма дитини. Це драма юриста. Це драма всього людства. Було смішно, весело, страшно, боляче, дивно. Спектр емоцій та слів, думок і переживань викликає історія, яку розповідає маленька дівчинка Луїза Всевидько Фінч. А ще я вирішив, що ніколи не стану расистом (хоча й не був таким і до цього прочитання). Тому просто залишу тут цитати з роману. (Вони тоді сподобалися мені, вразили, не лишили байдужим. Байд...