З давніх-давен чомусь думають, ніби письменникові треба мати талант. Брехня! Буржуазна вигадка! Письменником може бути кожна людина, аби в неї під руками був шматок паперу та олівець. І далі — кожний письменник може бути славетним, аби він видав хоч одну книжку. Звичайно, якщо у вас рідний дядя — завідувач видавництва, то вам, як кажуть, і книжка в руки. Але ж, беручи на увагу, що не в усіх є дяді і не кожний дядя — завідувач, ми й хочемо тут дати письменникам-початківцям кілька потрібних порад.
1. Найголовніше в кожному творі — це його назва, бо вона завжди міститься на найкращій сторінці книги — обкладинці. Назву цю треба давати так, щоб, з одного боку, до смерті здивувати читача, а з другого — щоб, прочитавши її, не можна було здогадатися про зміст самої книги. Особливо рекомендуємо початківцям такі назви: «За що та навіщо?!», «Чотири збоку!», «Не підходь — вдарю!» і т. ін.
2. Крім назви, для успіху книжки має значення і малюнок на обкладинці. Його теж треба подати читачеві як слід. Наприклад, коли ви пишете про землетрус у Криму, непогано намалювати римського вояку з величезними радіонавушниками в зубах. Коли ж ваша книжка говорить про змичку з селом, на обкладинці обов'язково повинна бути Ейфелева вежа або ж... А проте художники це й без мене добре знають. Тому авторам турбуватися нема чого: загвинтять обкладинку на ять.
3. Кожну книжку обов'язково треба присвячувати комусь із відомих людей. Наприклад: «Моєму однодумцеві Л. Толстому», «Миші Лермонтову на спомин», «Буревісникові від орла», «Горькому — Мерлушка».
4. Непогано з першої ж книжки друкувати й свого портрета. Сфотографуватися можна різно: а) з ногами, б) до половини (кабінет-елеган), в) у три чверті, г) в одну третину (так зван, аліментний розмір). Найкраще фотографуватися з ногами: по-перше, не дуже буде видко вираз вашого обличчя, а по-друге, це фото дасть критикові привід кинути блискучу й приємну для вас фразу: «В цій книжці ми ясно бачимо Івана Мерлушку на весь його зріст». Якщо ви боїтесь, що з портрета вас можуть впізнати і навіть побити, то найкраще містити портрета небіжчика-брата, неприємного для вас знайомого тощо.
5. Перед виходом у світ книги треба тонко та вміло звернути на себе увагу читачів. Для цього можна, наприклад, вступити до якоїсь літературної організації, а через три дні надіслати до всіх редакцій такого листа: «Цим сповіщаю, що з 2 травня ц. р. я ніякого зв'язку з асоціацією «АБВГДЕЖЗ» не маю. Робота над романом «На городі бузина» (3 крб. в твердій обкладинці) не дає мені часу працювати на користь зазначеній асоціації. Відомий письменник Мерлушка». Непогано дати й таке «спростовання»: «Через те, що деякі громадяни поширюють чутку, ніби я в своєму романі «На городі бузина» (вийде в липні, книгарям — знижка!) змальовую побут комгоспу, категорично зауважую, що це все вигадки, і кожний громадянин, прочитавши роман, переконається в правдивості моїх слів. Щодо брехунів, то я притягну їх до відповідальності. З привітанням! Мерлушка».
Ну, здається, все... Тьху! Ледве не забув. Може ж, хто запитає: а як же писати саму книгу? Та господи! Аби олівець та шматок паперу, а там — встигай тільки до видавництва відвозити. Та я ж, здається, казав уже, таланту для цього не треба, це не брехня, не вигадка, а... гірка правда. Тепер писати дуже легко. Ну, а що читати оту писанину тяжко, то це письменника «не торкається».
Коментарі