Перейти до основного вмісту

Цитати з оповідання «Ніч перед боєм» Олександра Довженка

Оповідання «Ніч перед боєм» побачило світ в серпні 1942 року в газеті «Червона зірка» і було опубліковано вісімнадцять разів дванадцятьома мовами.
Твір про необхідність ненавидіти ворога під час війни, про мужність та відвагу, про страх смерті... Актуальний і в наш час, як актуальний завжди і сам Довженко. 

***
У землянці було накурено. Бійці сиділи у присмерку в найрізноманітніших позах, притулившись один до одного чи обнявши один одного. Всі вони були різні і всі рідні. Усіх їх об'єднувало одне почуття єдиної сім'ї, те незабутнє і неповторне, що перед лицем щоденних небезпек гуртує на війні чисті серця юнаків, що лишається потім людині найдорожчим спогадом на все її життя.
***
Пройдуть літа, загояться рани, приорються ворожі кладовища, забудуться пожарища і многі події поплутаються в сивих головах од частих спогадів і перетворяться уже в оповідання, але одне зостанеться незмінно вірним і незабутнім — високе і благородне почуття товариства і братства всіх юнаків, що розбили і стерли з лиця землі фашистське божевілля.
***
Савка вийшов із своєї хатки і дивився на нас, як намальований. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. Був би він сильно схожий на святого Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров'ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору светр не висів на ньому, як на хлопчику батьків піджак.
***
Чого вони так тієї смерті бояться? Раз уже війна, так її нічого боятися. Уже якщо судилася вона кому, то не втечеш од неї нікуди.
***
А не знають, трясця їх матері, що вже кому на війні судилося вмерти, так не викрутишся, ніякий човен тебе не врятує. Не здожене куля, здожене воша, а війна своє, казав той, візьме...
***
Що у військовому статуті сказано про війну — ну? Хто скаже? Мовчите, вояки. Сказано: коли цілиш у ворога, возненавидь ціль.
***
Душа, хлопче, вона буває всяка. Одна глибока і бистра, як Дніпро, друга — як Десна ось, третя — як калюжа, до кісточки, а часом буває, що й калюжки нема, а так щось мокреньке, неначе, звиняйте, віл покропив.
***
Стійте тікать! Чим же далі ви тікаєте, тим більше крові проллється! Та не тільки вашої, солдатської, а й материнської, й дитячої крові.
***
Людська душа молодецька сильніша за всяку танкетку! Була, єсть і буде!
***
Не з тієї пляшки наливаєте. П'єте ви, як бачу, жаль і скорботи. Марно п'єте. Це, хлопці, не ваші напої. Це напої бабські. А воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті. Ото ваше вино.
***
Жаль підточує людину, мов та шашіль. Перемагають горді, а не жалісливі!
***
Що наша кров, коли страждає вся наша земля, увесь народ? — голос капітана зазвучав, як бойова сурма. — Я, хлопці, у бою сторукий, помножений стократ на гнів і ненависть!..
...

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Цитатна характеристика персонажів повісті "Кайдашева сім'я" Івана Нечуя-Левицького

Уривки із твору Івана Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я", у яких описані образи повісті.

Короткий зміст повісті "Дві московки" Івана Нечуя-Левицького

Повість «Дві московки» переносить читача в старе покріпачене село Момоти, задавлене злиднями, безземеллям і солдатчиною.  До старої Варки Хомихи повертається син, якого давно забрали в москалі на військову службу. Наступного дня молодий хлопець йде на свято до церкви, де зустрічає двох подруг — Ганну і Марину. Обидві дівчини закохуються у Василя й проводять із ним вечір на вулиці. Хлопець вражений красою двох дівчат, але його душа вже належить білявій Ганні.  Після другої пречистої Василь засилає старостів до Ганни Тихонівни. Марина заздрить, бо теж кохає Василя.  Водночас про Марину у селі ходив поговір про її неблагочестивість. Тому дівчина вирішує одружитися з першим, хто їй це запропонує, на зло всім людям. Тому відразу погодилась вийти за вже не молодого москаля. Молодиця страждає від тяжкого життя з нелюбом. Тому загадує йому ходити на роботу за 10 верст, щоб якомога рідше його бачити. За два роки по весіллю молоде подружжя народило сина Івася, зажило звичайним селя...

Стислий переказ твору "Климко" Григора Тютюнника - Климко скорочено - Короткий зміст повісті "Климко" Григора Тютюнника

Климко - сирота. Він мешкає у бараці з дядьком Кирилом, машиністом паровоза. Однак з початком війни хлопчик залишається зовсім сам. Барак біля станції, у якому мешкав Климко, згорів від ворожих бомб, тому хлопчик вимушений облаштуватися в шахтній ваговій кімнаті. Разом з ним мешкає його друг Зульфат і вчителька Наталія Миколаївна з немовлям Олею.  Щоб вижити в голодні воєнні часи, Климко вирішує піти по сіль у місто Слов'янськ. Йому допомагає місцевий аптекар дід Бочонок, який дає гроші та сухарі в дорогу. На своєму шляху малолітній Климко пізнає чимало бід: холод, голод, облави поліцаїв і жорстокість людей, вимушених виживати в страшних умовах війни та окупації. Однак трапляються хлопчику і добрі люди: швець на базарі Слов'янська, тітка Марина, які допомагають йому, не жадаючи відплати. Повертаючись додому, несучи в руках молоко для Олі та сіль, Климко мріє, як зустріне Наталію Миколаївну, Зульфата. Однак у висілку в хлопця влучає патрон із автоматної черги,  і з клунку тонен...