Перейти до основного вмісту

Захар Беркут скорочено - Короткий зміст повісті "Захар Беркут" Івана Франка

Короткий сюжет повісті "Захар Беркут"

Захар Беркут скорочено

І розділ повісті "Захар Беркут" скорочено

Авторський вступ про минувшину, яка була набагато цікавішою, ніж теперішність: "Сумно і непривітно тепер в нашій Тухольщині!" Люди сприймають історію лише як казку, однак поет "оживляє давніх людей", щоб той, хто чистий серцем, зберіг пам'ять у ці, "культурні" часи.

Весна 1241 року в тухольських горах. Новий місцевий боярин Тугар Вовк, отримавши в дар місцеві землі від князя Данила (Галицького), улаштував лови в місцевому лісі. Разом із батьком та громадою на полювання йде Тугарова донька Мирослава, хоч її відмовляв навіть батько.
За провідника Вовк бере Максима Беркута, сина тухольського бесідника (той, хто виступає на зборах) Захара. Молодик допомагає мисливцям у дорозі й задивляється на красу Мирослави.
Дійшовши до лігва ведмедя, який був головною здобиччю, Тугар убиває його. Усі радіють і вихваляються, повертаючись назад. Однак їм назустріч виходить ще один ведмідь, котрий через невдалі спроби його застрелити з лука розлючений, розтерзує боярина, що йшов попереду гурту тухольців. Максим Беркут ведмедеві "пустив стрілу просто в серце".
Товариство вже не раділо, забрало з собою скалічене тіло чоловіка й убитого ведмедя. У багатьох бояр відійшла охота від полювання. Але Тугар, Мирослава і Максим наполягали до кінця завершити розпочату справу.
Максим запропонував розділитися на 2 загони, щоб загнати звіра в одне місце і вистрелити. Усі погодилися. Мирослава попрямувала в загоні Максима, а не свого батька. Бояри і Максим розійшлися, залишивши Мирославу наодинці. Дівчина знайшла колоду, по якій хотіла пройти, але та була трухлява, і Мирослава провалилася у лігво ведмедиці з дитинчатами. Борючись із звіром, Мирослава втратила ратище (спис), а топорище для боротьби було закоротке. Дівчина закричала про допомогу. Прийшов Максим, ведмедиця кинулася до дитинчат, а потім знову на Мирославу, однак та, будучи вже готовою до поєдинку, розрубала їй голову.
Мирослава подякувала за порятунок, і в обох прокинулося почуття закоханості. Тугарові, який дізнався про цей інцидент, було боязко за доньку; він відчував неприязнь до Максима, адже той був звичайним "смердом", тож йому було важко висловити подяку за порятунок доньки.
Однак Вовк подякував молодому хлопцеві й пообіцяв, що не забуде цієї ситуації.
Бояри вирушили із мисливського табору в дорогу додому з трьома шкірами, двома ведмежатами в мішку та задубілого трупа боярина, що помер від лап звіра.



ІІ розділ повісті "Захар Беркут" скорочено
Опис села Тухлі.
Максим, Тугар і Мирослава повертаються з ловів.
Проходять мимо Тухлі, будинку Захара Беркута.
Вовк звинувачує Беркута в протидії. Максим захищає батька і пояснює, чому тухольці не підкоряються його владі.
Максим просить Тугара прийти на копу на суд. 
Проходять мимо Сторожа. Максим розповідає легенду про те, як він з'явився.
Дійшовши близько до помешкання боярина, Максим просить руки Мирослави.
Той, злий, відмовляє "смердові". Однак Мирослава цілує Максима при батькові і говорить, що буде його.

ІІI розділ повісті "Захар Беркут" скорочено
Розповідь про Захара Беркута, його внесок у розбудові громадськості. 
Копна рада під липою розпочалась. Беркут переконався, що його народ буде стояти на своїх правах у суперечках з ворогами. Найбільша цінність тухольців — їхні порядки, закони батьків. Історія про символіку копного знамена лише підсилюють це переконання.
На суд приходить Тугар Вовк, стверджує, що землі Тухлі йому віддав князь Данило (Галицький).
Захар Беркут вимагає вибачень і припинення сваволі боярина. Однак той вважає себе вищим за всіх, хвалиться своїми походами, зокрема битвою проти монголів на річці Калці. Він вважає, що може очолити тухольців у боротьбі з монголами. На це Захар просить громаду сказати слово.
Місцевий мешканець Митько Вояка заперечує героїчність Тугара, адже воював у його дружині. Чоловік вижив, став калікою і оселився в Тухлі. Він хоче розповісти, що Тугар — зрадник, однак Вовк вбиває його сокирою. 
За це Беркут виганяє боярина з суду, і додає, що його взагалі вигонять з цих земель, а його дім буде знищений через три дні, як вимагає закон пращурів.
Максим, син Захара, мусить знищити дім Тугара, де також живе й Мирослава. Це його засмучує.
У кінці ради до Захара звертаються за допомогою мешканці сусідніх країв. Захар радить їм спочатку розібратися зі своїми боярами, що знесилюють їх. Поки сусідні громади самі не стануть вільними, то тухольці не зможуть їм допомогти.
Рада завершилася після полудня.

ІV розділ повісті "Захар Беркут" скорочено
Опис монголів, їхніх ватажків. Оповідач веде мову про розгром Русі навалою прибульців зі сходу.
Тугар Вовк і Мирослава покинули свій дім. У поході дівчина дізнається від батька, що тухольці прогнали їх і знищать дім. На конях батько з донькою підходять до палаючого села, яке захопили монголи. Дівчина розуміє, що її отець — зрадник, адже той називає орду своїми союзниками.
Тугар Вовк і Мирослава приходять до табору монголів, їх проводять до бегадира Пети, де боярин називає себе служником Чингісхана.
Мирославу як жінку, котрим заборонено бути у війську, відводять до шатра. Пета дарує їй перстень руського князя Мстислава, який буде її ключем на всіх шляхах.
Зрадник Тугар і монгольські ватажки Пета й Бурунда правлять раду, як піти далі на угрів. Вовк радить їм два шляхи: дуклянський і тухлянський. Він проситься у бегадирів вирушити спочатку на Тухлю, щоб місцеві не мали змоги відбиватися. Ті дають згоду.
Мирослава в розмові з батьком називає його зрадником, хоче поїхати до Тухлі й усе розказати Максиму. Однак Тугар обіцяє доньці не вбивати її коханого, просить її залишитися на ніч, а потім робити й іти куди заманеться.

V розділ повісті "Захар Беркут" скорочено
Максим Беркут з іншими тухольцями прийшов виганяти боярина зі своєї землі. Він боявся побачити там Мирославу і зробити їй боляче. Однак у будинку вже нікого не було, окрім деяких військових Тугара Вовка.
Вони попросилися прийняти їх до ряду тухольців, адже бачили, яку несправедливість вчинив Вовк на раді. Ті охоче прийняли їх до себе. Разом почали святкувати примирення. 
Однак під час тосту був убитий стрілою один хлопець. Усі побачили, що це монголи. Максим став керувати захистом, а Тугар управляв нападниками.
Головним захистом для тухольців був будинок Вовка. Вони довго протрималися, відбили стрілами дві атаки. 
Максим радів. Він звинуватив Вовка в тому, що він був рабом спочатку князя, потім хана. Однак Тугар завів у двір монголів. Боярин наказав взяти Максима живим, аби і його зробити своїм рабом. Почалася битва сокирами, у якій молодці Беркута мали певні успіхи. Їм удалося через правий, слабший, бік прорватися і гнати ворога до лісу.
На тому Вовк розділив своє військо, бажаючи оточити тухольців із різних боків.
Бійці Максима Беркута пригнали монголів до скелястої прірви, унизу якої була гладка кам'яна долина. Хлопцям удалося скинути монголів униз, і ті розбилися. Однак позаду йшла інша частина на чолі з Тугаром Вовком. 
У результаті, Максим вирішив, щоб перша лінія його бійців тримала оборону, а друга стрибала на трупи монголів у долину. Однак знизу, зі входу в долину, прийшла третя рота монголів, із якими тухольці билися до самої смерті.
Тугар Вовк залишив живим лише Максима, адже думав, що той стане в нагоді монголам. 
Максим, закований у кайдани, спостерігає за радісними обличчями своїх побратимів і проклинає сонце за те, що воно відвернулося від тухольців.

Автор короткого викладу: NOT СКОТ.

Коментарі

Усі читають

Цитатна характеристика персонажів повісті "Кайдашева сім'я" Івана Нечуя-Левицького

Уривки із твору Івана Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я", у яких описані образи повісті.

Аналіз твору "Захар Беркут" Івана Франка

Ідейно-тематичний аналіз твору «Захар Беркут » Автор: Іван Франко. Назва твору:  «Захар Беркут» (1882, Львів). Підзаголовок:   «Образ громадського життя Карпатської Русі в XIII столітті». Історія написання: написано з 1 жовтня до 15 листопада 1882 року на конкурс, оголошений львівською газетою «Зоря», та в 1883 році вперше видано у ній. Літературний рід: епос. Жанр: історична повість. Стиль: реалізм + романтизм. Епіграф:   «Дела давно минувших дней, преданья старины глубокой...» (О. Пушкін) - із твору «Руслан і Людмила». Твір мав у виданнях різних років дві передмови. ➤ Передмова 1882 р. до повісті «Захар Беркут ».   Іван Франко дає зрозуміти, що художній твір - це не точний переказ історичних подій. Автор пише, що "історик оперує аргументами і логічними висновками" , а "повістяр мусить оперувати живими людьми, особами" . Історична праця, на думку письменника, "має вартість, коли факти в ній представлені докладно і в при