Яків Щоголів (1824 — 1898) — один із представників харківської школи романтизму. Автор писав про історичне минуле України часів козаччини, життя й традиції простих українців, красу слобожанської природи.
Коли Щоголів вступав у Харківський імператорський університет на юридичний факультет, професори Iзмаїл Срезневський та Амвросій Метлинський звернули увагу на молодого поета й умовили його перейти на філологічний факультет.Після навчання в університеті Яків Щоголів працював канцеляристом у міських службах, отримав чин колезького секретаря. Якийсь час Щоголів обіймав посаду секретаря Харківської міської думи. Перебуваючи на цій посаді, він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Катериною. Після весілля подружжя мешкало за адресою вул. Коцарська, 35 (за сучасною нумерацією). Цей будинок відвідували багато відомих на той час гостей. Саме тут Щоголів написав більшість своїх творів.
Хоч творчий здобуток поета не такий великий — дві збірки — «Ворскло» і «Слобожанщина», його поезії поширювались між людьми і співались як народні пісні. Цікава історія трапилась з його віршем «У полі». Якова Щоголева запросили у гості, й господиня заспівала йому нову пісню композитора Алоїза Єдлічки «Гей, у мене був коняка…» на слова невідомого автора. Творцем того тексту виявився сам Щоголів. З XIX століття цю пісню називають гімном Слобожанщини, музиканти й досі її виконують.
Яків Щоголів помер 27 травня 1898 року в самотності. Відспівували поета в парафіяльній Дмитрівській церкві міста, що на Полтавському Шляху. Похований у родинному склепі на Іоанно-Усікновенському цвинтарі. Поховання не збереглось, нині на місці кладовища — Молодіжний парк.
Радимо прочитати: «Ангел смерті», «Вечірній дзвін», «Ворожіння», «Жадання», «Зимовий ранок», «Лебідь», «Незабутня», «Ніч під Івана Купала», «Осінь», «Тестамент (заповіт)», «Травень», «Чайчині діти», «Ялта».
Коментарі