Ukrainika

З давніх-давен чомусь думають, ніби письменникові треба мати талант. Брехня! Буржуазна вигадка! Письменником може бути кожна людина, аби в неї під руками був шматок паперу та олівець. І далі — кожний письменник може бути славетним, аби він видав хоч одну книжку. Звичайно, якщо у вас рідний дядя — завідувач видавництва, то вам, як кажуть, і книжка в руки. Але ж, беручи на увагу, що не в усіх є дяді і не кожний дядя — завідувач, ми й хочемо тут дати письменникам-початківцям кілька потрібних порад.  1. Найголовніше в кожному творі — це його назва, бо вона завжди міститься на найкращій сторінці книги — обкладинці. Назву цю треба давати так, щоб, з одного боку, до смерті здивувати читача, а з другого — щоб, прочитавши її, не можна було здогадатися про зміст самої книги. Особливо рекомендуємо початківцям такі назви: «За що та навіщо?!», «Чотири збоку!», «Не підходь — вдарю!» і т. ін.  2. Крім назви, для успіху книжки має значення і малюнок на обкладинці. Його теж треба п...

ЛАКОНІЗМ повінь, повінь, затоплюють ростом буйні думи й летять, мов орда!.. я скажу тобі гарно і просто: ти така ж, як і я, молода. І нічого зі слів не сховаю, ні зокрема, а ні загалом, бо найкращою завжди буває найпростіша з усіх аксіом!

*** Мрії від серця відтяв, – Корінь виснажують віти. ...Мало прожити життя, – Треба життя зрозуміти. Може, й поети лиш ті, Що за юнацтва вже сиві... ...Мрії ж мої золоті, Мрії ж мої нещасливі! 1927

*** Ти знов прийшла, щоб всі чуття холодні Вогнем страждання запалить, Ти знов прийшла, щоб всі страшні безодні Душі моєї розбудить… Ти знов прийшла, щоб кинуть на поталу Весь світ чуттів і дум моїх, Щоб вічно я страждав по ідеалу І досягнуть його не міг. "Чари ночі" Сміються, плачуть солов'ї І б'ють піснями в груди: "Цілуй, цілуй, цілуй її, — Знов молодість не буде! Ти не дивись, що буде там, Чи забуття, чи зрада: Весна іде назустріч вам, Весна в сей час вам рада. На мент єдиний залиши Свій сум, думки і горе — І струмінь власної душі Улий в шумляче море. Лови летючу мить життя! Чаруйсь, хмелій, впивайся І серед мрій і забуття В розкошах закохайся. Поглянь, уся земля тремтить В палких обіймах ночі, Лист квітці рвійно шелестить, Траві струмок воркоче. Відбились зорі у воді, Летять до хмар тумани... Тут ллються ...

"Ти знаєш, що ти — людина" Ти знаєш, що ти — людина. Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні. Більше тебе не буде. Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди, Інші кохатимуть люди — Добрі, ласкаві й злі. Сьогодні усе для тебе — Озера, гаї, степи. І жити спішити треба, Кохати спішити треба — Гляди ж не проспи! Бо ти на землі — людина, І хочеш того чи ні — Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні. "Я..." Він дивився,на мене тупо Очицями, повними блекоти: — Дарма ти себе уявляєш пупом, На світі безліч таких, як ти. — Він гримів одержимо і люто, І кривилося гнівом лице рябе, Він ладен був мене розіпнути За те, що я поважаю себе. Не стала навколішки гордість моя… Ліниво тяглася отара хвилин… На світі безліч таких, як я, Але я, їй-богу, один. У кожного Я є своє ім’я, На всіх не нагримаєш грізно, Ми — це не безліч стандартних «я», А безліч всесвітів різних. Ми — ц...

"Климена" Орел впивався кігтями в рамено, клював печінку… Але не про те я. А як тобі жилось тоді, Климено, нещасна, вірна жінка Прометея? Ой, можна жити в пущі і в пустелі і можна харчуватися корою. Але коли підходила до скелі і бачила… як він… спливає кров‘ю! І як та кров по каменю рудому стікає вниз і капає, червона… Ковтала сльози і брела додому чучикати свого Девкаліона. Тужити, ждати, жити як в пустелі. Чекать, що хтось у спину засміється: - Це та, що в неї чоловік на скелі! Він, кажуть, злодій. Щось украв здається. "Притча про ріку" Давно колись була ріка Діала. І цар персидський на імення Кір. І лотоси біліли, мов піали. І берег грав вогнями, як факір. То царське військо йшло на переправу. Священний кінь з недогляду втонув. І Кір порушив проти неї справу. Судив ту річку. І таке утнув: Він присудив, щоб не було Діали. Він смертний вирок їй оголосив. Звелів прорити...

Микола Дашкієв. Володимир Сосюра. 1956 р. "Васильки" Васильки у полі, васильки у полі, і у тебе, мила, васильки з-під вій, і гаї синіють ген на видноколі, і синіє щастя у душі моїй. Одсіяють роки, мов хмарки над нами, і ось так же в полі будуть двоє йти, але нас не буде. Може, ми квітками, може, васильками станем — я і ти. Так же буде поле, як тепер, синіти, і хмарки летіти в невідомий час, і другий, далекий, сповнений привіту, з рідними очима порівняє нас. "Так ніхто не кохав. Через тисячі літ..." Так ніхто не кохав. Через тисячі літ  лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі І земля убирається зрання… Дише тихо і легко в синяву вона, простягає до зір свої руки… В день такий на землі розцвітає весна і тремтить од солодкої муки… В'яне серце моє од щасливих очей, що горять в тумані наді мною… Розливається кров і по жилах тече, ніби пахне вона лободою… Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!.. ...

Ф.Красицький. Портрет Лесі Українки. 1904 р. Сontra spem spero!* Гетьте, думи, ви хмари осінні! То ж тепера весна золота! Чи то так у жалю, в голосінні Проминуть молодії літа? Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Жити хочу! Геть, думи сумні! Я на вбогім сумнім перелозі Буду сіять барвисті квітки, Буду сіять квітки на морозі, Буду лить на них сльози гіркі. І від сліз тих гарячих розтане Та кора льодовая, міцна, Може, квіти зійдуть — і настане Ще й для мене весела весна. Я на гору круту крем'яную Буду камінь важкий підіймать І, несучи вагу ту страшную, Буду пісню веселу співать. В довгу, темную нічку невидну Не стулю ні на хвильку очей — Все шукатиму зірку провідну, Ясну владарку темних ночей. Так! я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Буду жити...