Ukrainika

Тіна Кароль ВОНА ТУТ, БО РОЗЧУЛЮЄ НАС Тіна Кароль — це псевдонім. Справжнє ім'я відомої української співачки — Тетяна Ліберман. Позаяк дочка народилася в Тетянин день, її батьки — інженери, класична технічна інтелігенція часів СРСР — на цю честь її й назвали. Між іншим, дівчина народилася в Росії, у Магданській області, а до України сім'я переїхала, коли Тіні було 6 років. Зв'язок із музикою в Кароль почався з музичної школи в Івано-Франківську, а вже на сьогодні в її доробку 5 студійних альбомів, чимало звань і нагород, як-от: «Заслужена артистка України», «Медаль за працю і звитягу» тощо. А ще неодноразово була відзначена Тінина врода : у 2008 році глянець «VIVA!» назвав її найкрасивішою, а «Жіночий журнал» найчарівнішою жінкою України. 2006 року Тіна Кароль вийшла представляти Україну на міжнародну сцену — то було «Євробачення» у Греції, де вона посіла сьоме місце. Але перш ніж поїхати туди, співачка пройшла тривалий шлях менших конкурсів і фестивал...

1. Сергій Притула Досьє : Дата народження : 22 червня 1981 року. Зріст : 187 см.  Колір волосся : брюнет. Колір очей : сірий. Рідне місто/село : Збараж, Тернопільська область. Здається, посмішка ніколи не сходить з уст Сергія Притули. Завжди веселий та привітний — таким він запам'ятався мільйонам українців. Спочатку з його гумором познайомилася батьківщина — Сергій почав свою медійну кар'єру на тернопільському радіо. Та невгамовному Притулі було замало. Тож підзбирав грошенят — і чкурнув до Лондону, де провчився трохи більше як два роки. Та знов не сиділося Сергію покинув навчання та почав працювати на усіх можливих роботах. За кілька років Притулу вперше прийняв у лави один із загальнонаціональних каналів. «Перші роки студентського життя заклали фундамент того, ким нині є ваш покірний слуга. Опинитись у великому місті, де тебе ніхто не знає, — що може бути ліпше?» Та справжній талант гумориста розкрився на посаді резидента «Comedy Club UA». Там Притула ...

Будь-який рух має якусь ідею, навіть, якщо він цілковито спонтанний, то ідеєю сього руху, власне, і буде спонтанність. Проте це стосується не виключно людей, а й того транспорту, яким подорожуємо. Є вони і в потягів далекого прямування, і в електричок, і в літаків, і у маршруток, і в таксі, і в приміського транспорту.   З початком весни, коли соком повниться все живе, коли все починає нуртувати всередині, виникає необхідність руху. Ся потреба відчувається куди сильніше, ніж в дощові осінні дні чи холодні зимові, коли рух хочеться обмежити виключно в площині координат ліжко-кухня.   Виникає бажання прямувати в нові краї, пізнавати незвіданий простір. Але весна не пора відпусток, тому часу на мандри зазвичай мало, через те доводиться задовольняти свою потребу в подорожі десь у ближніх локаціях. Туди найлегше добиратися міжміськими автобусами, завдяки більшому вибору можливих маршрутів, ніж електричками.   Ідея автобусу — це підбирання по дорозі одних і висаджування інш...

Книгарня «Є». Філолог, професорка Олена Матушек із ХНУ імені В. Н. Каразіна розповіла про І. Нечуя-Левицького з того погляду, з якого на нього ще не дивились, — як на майстра риторики. Творчість українського письменника І.Нечуя-Левицького досліджено та узагальнено на рівні мови, стилю, жанру не одним науковцем. Над цим працювали, серед інших,  історик літератури С. Єфремов, мовознавець В. Сімович, літературознавиця Н. Крутікова. Але професорка ХНУ ім. В. Н. Каразіна, докторка філологічних наук Олена Матушек вирішила поглянути на літератора Нечуя-Левицького з іншого погляду — вона, як «давник» (дослідниця давньої української літератури — 17–18 ст.), спробувала проаналізувати в його творчості компоненти риторики. Саме з цим поглядом на письменника дослідниця виступила з лекцією в книгарні «Є». Крім цього, вона презентувала нове видання «Кайдашевої сім'ї» від видавництва «Основа». Основні тези лекції: У 20 ст. переважав ретроспективний аналіз вивчення української літератури; О. Матуше...

Після концерту на філфаці ХНУ ім. В. Н. Каразіна гітарист Володимир Доценко не дуже квапився, тож ми встигли з ним поговорити. Інтерв’ю знайдете нижче, а перед тим — маленька передісторія концерту. ЇЇ розповіла доцент кафедри журналістики Т. В. Казакова, яка була знайома з музикантом до концерту: «Моя студентка Валерія робила про Володимира Доценка магістерську роботу. То був фільм «Володимир Доценко — учитель», він викладений на Youtube. Валерія була на студентській конференції, на якій робила доповідь і демонструвала цей фільм. Володимир Ігорович теж був там. А потім, улітку, у Валерії був захист дипломної роботи, і Володимир Ігорович знову прийшов, щоб підтримати її. Оцінка за роботу була, звісно, «відмінно». Фільм хороший, він демонструвався й у музичному училищі, і в консерваторії, і в нашому університеті. А цього року його подивилися режисери з Інституту культури — їм був цікавий передусім монтаж, але, звичайно, і зміст. Вони сказали, що фільм справді хороший, що він дуже надихає...

Літо промайнуло швидко... Дні змінювалися ночами. Іноді було добре, а іноді — трохи сумно.  Впродовж цього періоду я почав читати п’ять книг. Чи нормально це? Не знаю. Проте завершити вдалося поки одну.  Це — був роман "Убити пересмішника" Гарпер Лі, американської письменниці. Вона — моє цьогорічне літературне відкриття. Може, пізнє, а, може, ні. Авторка отримала Пулітцерівську премію за свою роботу. Гадаю, що недарма. Бо книга цікава. А це перша ознака твору, який будуть читати і пам’ятати. Це драма "білої" та "чорної" людини. Це драма дитини. Це драма юриста. Це драма всього людства. Було смішно, весело, страшно, боляче, дивно. Спектр емоцій та слів, думок і переживань викликає історія, яку розповідає маленька дівчинка Луїза Всевидько Фінч. А ще я вирішив, що ніколи не стану расистом (хоча й не був таким і до цього прочитання). Тому просто залишу тут цитати з роману. (Вони тоді сподобалися мені, вразили, не лишили байдужим. Байд...