…Діаманти губляться, авта розбиваються, а земля — залишиться. …і що за люди ті українці — по ямах та кутках туляться, їсти нема чого, а вже друга баба на селі вагітна, чорти б їх побрали. Не бажають вимирати, плодяться безсоромно, наче і не висить над ними фашист, як кара Божа. День всюди однаковий. Чоловік завжди… завжди повинен зверху бути. У щасті й свиня — королева. Ох те кохання… Хоч скільки від нього не бігай, а воно тебе до сільради за комір притягне! А що любов… Ну, рік-два, а потім люди звикають одне до одного, горе та біда їх докупи зліплять — не розчепити, отак і сунуть по життю до останку. Виробничі шльондри залишаються на місці виробництва у спадок новому керівництву. Хіба можна було довірити кохання дню? Людські погляди розірвали б його на шматки лише за один такий день. Любов — не для чужих очей. Любов — то таємниця. Незбагненна примха безрозсудного серця. Квітка папороті. Палкі обійми під сонцем не змусять ту квітку розпустит...
Гуртуймося в культурному просторі Ukrainika.