Ukrainika

Книгарня «Є». Філолог, професорка Олена Матушек із ХНУ імені В. Н. Каразіна розповіла про І. Нечуя-Левицького з того погляду, з якого на нього ще не дивились, — як на майстра риторики. Творчість українського письменника І.Нечуя-Левицького досліджено та узагальнено на рівні мови, стилю, жанру не одним науковцем. Над цим працювали, серед інших,  історик літератури С. Єфремов, мовознавець В. Сімович, літературознавиця Н. Крутікова. Але професорка ХНУ ім. В. Н. Каразіна, докторка філологічних наук Олена Матушек вирішила поглянути на літератора Нечуя-Левицького з іншого погляду — вона, як «давник» (дослідниця давньої української літератури — 17–18 ст.), спробувала проаналізувати в його творчості компоненти риторики. Саме з цим поглядом на письменника дослідниця виступила з лекцією в книгарні «Є». Крім цього, вона презентувала нове видання «Кайдашевої сім'ї» від видавництва «Основа». Основні тези лекції: У 20 ст. переважав ретроспективний аналіз вивчення української літератури; О. Матуше...

Після концерту на філфаці ХНУ ім. В. Н. Каразіна гітарист Володимир Доценко не дуже квапився, тож ми встигли з ним поговорити. Інтерв’ю знайдете нижче, а перед тим — маленька передісторія концерту. ЇЇ розповіла доцент кафедри журналістики Т. В. Казакова, яка була знайома з музикантом до концерту: «Моя студентка Валерія робила про Володимира Доценка магістерську роботу. То був фільм «Володимир Доценко — учитель», він викладений на Youtube. Валерія була на студентській конференції, на якій робила доповідь і демонструвала цей фільм. Володимир Ігорович теж був там. А потім, улітку, у Валерії був захист дипломної роботи, і Володимир Ігорович знову прийшов, щоб підтримати її. Оцінка за роботу була, звісно, «відмінно». Фільм хороший, він демонструвався й у музичному училищі, і в консерваторії, і в нашому університеті. А цього року його подивилися режисери з Інституту культури — їм був цікавий передусім монтаж, але, звичайно, і зміст. Вони сказали, що фільм справді хороший, що він дуже надихає...

Літо промайнуло швидко... Дні змінювалися ночами. Іноді було добре, а іноді — трохи сумно.  Впродовж цього періоду я почав читати п’ять книг. Чи нормально це? Не знаю. Проте завершити вдалося поки одну.  Це — був роман "Убити пересмішника" Гарпер Лі, американської письменниці. Вона — моє цьогорічне літературне відкриття. Може, пізнє, а, може, ні. Авторка отримала Пулітцерівську премію за свою роботу. Гадаю, що недарма. Бо книга цікава. А це перша ознака твору, який будуть читати і пам’ятати. Це драма "білої" та "чорної" людини. Це драма дитини. Це драма юриста. Це драма всього людства. Було смішно, весело, страшно, боляче, дивно. Спектр емоцій та слів, думок і переживань викликає історія, яку розповідає маленька дівчинка Луїза Всевидько Фінч. А ще я вирішив, що ніколи не стану расистом (хоча й не був таким і до цього прочитання). Тому просто залишу тут цитати з роману. (Вони тоді сподобалися мені, вразили, не лишили байдужим. Байд...

Архиєпископ Харківський і Полтавський Ігор — український церковний та громадський діяч, архієпископ Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ, науковець, письменник, доктор філологічних наук, професор кафедри історії української літератури Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, також викладає у Національному університеті «Києво-Могилянська академія». ХХІ століття, та й загалом — сучасний світ, пропонує надзвичайне розмаїття вибору. На Вашу думку, як не помилитись, обираючи майбутню професію? Чим потрібно керуватись у першу чергу? Ну, насамперед, не треба панічно боятися помилки. На початку життєвого шляху її ще відносно легко можна виправити. Неодмінно слід відверто відповідати на питання: «А чи це мені буде цікаво?» Професія повинна бути цікавою, атракційною! Це неможливо без сполучення двох чинників: Вашої особистої щирої зацікавлености нею і суспільного запиту, що відкривається в майбутнє. Чому саме філологія стала стежкою, якою Ви вирішили йти? ...

Яблуні цвітуть рожевим цвітом, Повниться душа, нестримні почуття, А весна іде, вирує цілим світом, Сипле білим цвітом неземна краса. "Букет квітів". 1960 рік. «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!» — сказав зачарований її картинами Пабло Пікассо. Але художниця змусила говорити про себе сама. У далекому 1900 році Господь подарував сім’ї Білокур доньку Катерину, ту саму Катерину Білокур, яка згодом оспіває змахом пензля неземну вроду української природи. "Берізка". 1934 рік. Майстриня народилася в сім’ї незаможних селян, тому витоки її генія дуже нагадують життєві початки Кобзаря: Катря малювала вуглинкою на клаптиках цупкого паперу, тканині, робила фарби з буряку та горобини, а пензлі — з шерстинок кота. Як згадувала сама художниця, вона дуже рано навчилася читати, тому й до школи не пішла: «Навіщо Катрю віддавати в ту школу, як вона й сама учиться? Та й не буде вона рвати свити ...

  З казки ти прийшла, бо в твоїх очах місяць тане. Я тебе стрічав, я тебе вінчав на кохання. Чарівні світи залишила ти, та ночами... Так шумлять вітри, так спішать сюди розлучальні. Ти тільки знай! Знай, одведу біду, - Куди б тебе вітри не занесли, кохана. Чарівні світи залишила ти у коханні. Є шляхи сюди, приведуть сюди... Ти зачекай-но... Ти тільки знай! Знай, одведу біду, - Куди б тебе вітри не занесли, кохана. Мене чекай, чекай і я прийду, - Де б не була, ти не була... Ти не була, кохана... Слова: Микола Мозговий, музика: Микола Мозговий.

З давніх-давен чомусь думають, ніби письменникові треба мати талант. Брехня! Буржуазна вигадка! Письменником може бути кожна людина, аби в неї під руками був шматок паперу та олівець. І далі — кожний письменник може бути славетним, аби він видав хоч одну книжку. Звичайно, якщо у вас рідний дядя — завідувач видавництва, то вам, як кажуть, і книжка в руки. Але ж, беручи на увагу, що не в усіх є дяді і не кожний дядя — завідувач, ми й хочемо тут дати письменникам-початківцям кілька потрібних порад.  1. Найголовніше в кожному творі — це його назва, бо вона завжди міститься на найкращій сторінці книги — обкладинці. Назву цю треба давати так, щоб, з одного боку, до смерті здивувати читача, а з другого — щоб, прочитавши її, не можна було здогадатися про зміст самої книги. Особливо рекомендуємо початківцям такі назви: «За що та навіщо?!», «Чотири збоку!», «Не підходь — вдарю!» і т. ін.  2. Крім назви, для успіху книжки має значення і малюнок на обкладинці. Його теж треба п...

ЛАКОНІЗМ повінь, повінь, затоплюють ростом буйні думи й летять, мов орда!.. я скажу тобі гарно і просто: ти така ж, як і я, молода. І нічого зі слів не сховаю, ні зокрема, а ні загалом, бо найкращою завжди буває найпростіша з усіх аксіом!

*** Мрії від серця відтяв, – Корінь виснажують віти. ...Мало прожити життя, – Треба життя зрозуміти. Може, й поети лиш ті, Що за юнацтва вже сиві... ...Мрії ж мої золоті, Мрії ж мої нещасливі! 1927

*** Ти знов прийшла, щоб всі чуття холодні Вогнем страждання запалить, Ти знов прийшла, щоб всі страшні безодні Душі моєї розбудить… Ти знов прийшла, щоб кинуть на поталу Весь світ чуттів і дум моїх, Щоб вічно я страждав по ідеалу І досягнуть його не міг. "Чари ночі" Сміються, плачуть солов'ї І б'ють піснями в груди: "Цілуй, цілуй, цілуй її, — Знов молодість не буде! Ти не дивись, що буде там, Чи забуття, чи зрада: Весна іде назустріч вам, Весна в сей час вам рада. На мент єдиний залиши Свій сум, думки і горе — І струмінь власної душі Улий в шумляче море. Лови летючу мить життя! Чаруйсь, хмелій, впивайся І серед мрій і забуття В розкошах закохайся. Поглянь, уся земля тремтить В палких обіймах ночі, Лист квітці рвійно шелестить, Траві струмок воркоче. Відбились зорі у воді, Летять до хмар тумани... Тут ллються ...

"Ти знаєш, що ти — людина" Ти знаєш, що ти — людина. Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні. Більше тебе не буде. Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди, Інші кохатимуть люди — Добрі, ласкаві й злі. Сьогодні усе для тебе — Озера, гаї, степи. І жити спішити треба, Кохати спішити треба — Гляди ж не проспи! Бо ти на землі — людина, І хочеш того чи ні — Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні. "Я..." Він дивився,на мене тупо Очицями, повними блекоти: — Дарма ти себе уявляєш пупом, На світі безліч таких, як ти. — Він гримів одержимо і люто, І кривилося гнівом лице рябе, Він ладен був мене розіпнути За те, що я поважаю себе. Не стала навколішки гордість моя… Ліниво тяглася отара хвилин… На світі безліч таких, як я, Але я, їй-богу, один. У кожного Я є своє ім’я, На всіх не нагримаєш грізно, Ми — це не безліч стандартних «я», А безліч всесвітів різних. Ми — ц...

"Климена" Орел впивався кігтями в рамено, клював печінку… Але не про те я. А як тобі жилось тоді, Климено, нещасна, вірна жінка Прометея? Ой, можна жити в пущі і в пустелі і можна харчуватися корою. Але коли підходила до скелі і бачила… як він… спливає кров‘ю! І як та кров по каменю рудому стікає вниз і капає, червона… Ковтала сльози і брела додому чучикати свого Девкаліона. Тужити, ждати, жити як в пустелі. Чекать, що хтось у спину засміється: - Це та, що в неї чоловік на скелі! Він, кажуть, злодій. Щось украв здається. "Притча про ріку" Давно колись була ріка Діала. І цар персидський на імення Кір. І лотоси біліли, мов піали. І берег грав вогнями, як факір. То царське військо йшло на переправу. Священний кінь з недогляду втонув. І Кір порушив проти неї справу. Судив ту річку. І таке утнув: Він присудив, щоб не було Діали. Він смертний вирок їй оголосив. Звелів прорити...

Микола Дашкієв. Володимир Сосюра. 1956 р. "Васильки" Васильки у полі, васильки у полі, і у тебе, мила, васильки з-під вій, і гаї синіють ген на видноколі, і синіє щастя у душі моїй. Одсіяють роки, мов хмарки над нами, і ось так же в полі будуть двоє йти, але нас не буде. Може, ми квітками, може, васильками станем — я і ти. Так же буде поле, як тепер, синіти, і хмарки летіти в невідомий час, і другий, далекий, сповнений привіту, з рідними очима порівняє нас. "Так ніхто не кохав. Через тисячі літ..." Так ніхто не кохав. Через тисячі літ  лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі І земля убирається зрання… Дише тихо і легко в синяву вона, простягає до зір свої руки… В день такий на землі розцвітає весна і тремтить од солодкої муки… В'яне серце моє од щасливих очей, що горять в тумані наді мною… Розливається кров і по жилах тече, ніби пахне вона лободою… Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!.. ...

Ф.Красицький. Портрет Лесі Українки. 1904 р. Сontra spem spero!* Гетьте, думи, ви хмари осінні! То ж тепера весна золота! Чи то так у жалю, в голосінні Проминуть молодії літа? Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Жити хочу! Геть, думи сумні! Я на вбогім сумнім перелозі Буду сіять барвисті квітки, Буду сіять квітки на морозі, Буду лить на них сльози гіркі. І від сліз тих гарячих розтане Та кора льодовая, міцна, Може, квіти зійдуть — і настане Ще й для мене весела весна. Я на гору круту крем'яную Буду камінь важкий підіймать І, несучи вагу ту страшную, Буду пісню веселу співать. В довгу, темную нічку невидну Не стулю ні на хвильку очей — Все шукатиму зірку провідну, Ясну владарку темних ночей. Так! я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Буду жити...